Ласкаво просимо Вас до нас в бібліотеку. Відвідайте, не пошкодуєте!

середу, 27 квітня 2016 р.

Чорнобиль: події і уроки. Питання і відповіді.

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,
За скоєний гріх розіп'ята живцем,
Прип'ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін.
А. Багряна
      Б'ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля... Вони нагадують: Пам'ятайте! Хай не повториться! Хай земля зацвітає навесні пишним буйством кольорів, хай пнуться до сонця трави, хай повертаються з чужини журавлі, несучи на крилах радість зустрічі з рідною землею. Хай кожен новий день сповнює ваші серця миром, спокоєм, одухотвореністю. Пам'ятаймо! 30 років тому за 100 кілометрів на північ від Києва сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства - аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до радіоактивного опромінення великої кількості людей, забруднення води та значних територій.
      В районному історичному музеї 25 квітня проведено захід для учнів старших класів районної гуманітарної гімназії присвячений цій трагічній даті.
Про історію міста Чорнобиль, передісторію  Чорнобильської катастрофи, її причини та наслідки розповіла завідуюча  відділом обслуговування Веселинівської ЦРБ Гордович Л.М   
     Як сталася аварія, хто першим почав боротьбу з невидимим ворогом розповів директор районного історичного музею Бурим Ю.П. Юрій Петрович назвав імена  жителів Веселинівщини, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.         
Історик-краєзнавець А.С.Шепета розповів як він ще студентом в 1974 році побував з екскурсією на будівництві Чорнобильської АЕС.
      В.І.Луценко розповів що він в 1988 році в складі підрозділу Міністерства внутрішніх справ УРСР охороняв міста і села в  забрудненій радіонуклідами зоні від мародерів. Також Віталій Іванович відповідав на питання учнів.
    Присутнім були  показані відеофільми «20 фактов о Чернобыльской катастрофе», «Чернобыль навсегда» та оформлено книжкову виставку  «Чорнобиль: загублений світ».




Чорнобиль: трагедія, подвиг, застереження.

 Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслимо його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.
      26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.  Минуло 30 рокiв, а чорний день Чорнобильської трагедiї продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi. Цей день не минув  безслiдно, вiн розплодив по свiту багато трагедiй; вiн буде завжди об'єднувати всiх одним спогадом,     однiєю печаллю, однiєю надiєю.
      22 квітня на черговому засіданні клубу «Книголюб» та Університету третього віку, який відбувався в районному історичному музеї присутні згадували своїх рідних, знайомих, друзів та сусідів, котрі в той  страшний час для всіх  став на захист народу і землі України, хто брав участь у ліквідації аварії та будуванні захисної споруди-саркофага, який сховав залишки зруйнованого реактора.  Пожежників і робітників атомної станції, що залишились працювати після вибуху, і атомщиків з інших станцій, що прийшли їм на допомогу.  Це і водіїв машин, що прийшли на ліквідацію аварії. І льотчиків гелікоптерів, з яких у воронку реактора закидали пісок. Це і шахтарів, які під зруйнованим реактором будували фундамент для саркофагу. Це і будівельників, що зводили сам саркофаг. Це й молодих хлопців — солдат нашої армії, яких засилали всюди, де не вистачало людських рук.  І звичайно ж — це медичних працівників, які рятували тих же пожежників під час гасіння пожежі і вже після неї. Адже навіть знаходитись біля враженого такою великою дозою радіації було дуже небезпечно.
      Про історію міста Чорнобиль, передісторію  Чорнобильської катастрофи, її причини та наслідки розповіла завідуюча  відділом обслуговування Веселинівської ЦРБ Гордович Л.М.    
    Як сталася аварія, хто першим почав боротьбу з невидимим ворогом розповів директор районного історичного музею Бурим Ю.П.
      Присутнім був показаний відеофільм «Припять. До и после аварии 1986-2015» та оформлено книжкову виставку  «Чорнобиль: загублений світ».


четвер, 14 квітня 2016 р.

 
 "Шевченко-художник"
Мистецька - екскурсія
13.04.2016 р.

                 В історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмирущою любов'ю і славою. Таким самородком українців є Т. Г. Шевченко, чия безсмертна спадщина — одна з найбільших вершин людського духу. Шевченко для України — не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець — так його називають українці. І в цьому немає перебільшення.
       У  Веселинівській  ЗОШ  I-III ст. для учнів  10-го кл. бібліотекарем відділу обслуговування  Юсипей О.О  13 квітня було проведено мистецьку - екскурсію  «Шевченко – художник».  Бібліотекар  ближче познайомила   учасників із Шевченком - художником, визначила  значення його творчості для нас — сучасних українців. Та переглянули відео презентацію 
 «Т. Г.Шевченко—видатний художник.Цінність його живописної спадщини» на  якій  ознайомилися з мистецькою спадщиною Кобзаря.


вівторок, 12 квітня 2016 р.

Герої нашого часу

Веселинівська центральна районна бібліотека пропонує
для використання при діяльності з патріотичного виховання та краєзнавства матеріали, що містять відомості про героїв Веселинівського району, які загинули під час АТО.

«Герої нашого часу» Веселинівський район


Бондаренко Микола Миколайович народився 15 січня 1972 року в с. Первенець Веселинівського району  Миколаївської області. З 1978 року навчався в Подільській загальноосвітній школі, де отримав базову загальну середню освіту.  В 1990 році був призваний до лав армії, а вже через рік навчався у школі прапорщиків. На підставі чого отримав звання «прапорщик». З 1992 року служив понадстроково в містах Арцизі та Бєлгород-Дністровську. Протягом трьох років працював в м. Херсоні охоронцем. В 1994 році повернувся в село Поділля, працював трактористом у ФГ «Атлант».
В 2014 році Микола Миколайович виявив бажання стати до лав Збройних Сил України. 5 квітня 2014 року був призваний Веселинівським районним військовим комісаріатом по мобілізації та зарахований в ряди Національної Гвардії. При виконанні своїх службових обов’язків отримав поранення та контузію.  18 березня 2015 року був демобілізований відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015р. № 15/2015.
Але, вже після короткотривалого відпочинку Микола не міг залишитися осторонь, виявив бажання продовжити військову службу  і знову пішов захищати територіальну цілісність України. 24 березня 2015 року був направлений до навчального полігону для подальшого проходження військової служби у окремій 28 механізованій бригаді.
12 травня 2015 року у м. Курахово Донецької області  зупинилося серце цієї відважної людини. 14 травня 2015 року поховали Бондаренка Миколу Миколайовича на кладовищі у його рідному селі Первенець.



 Зілінський Віктор Миколайович, народився 22.08.1967 р. в смт. Веселинове. Проживав в селищі Веселинове Миколаївської області, по  вулиці Богданова, 25, підприємець (послуги по ремонту автомобілів).  Був одружений: дружина – Зілінська Наталя Михайлівна, 1967р.н. та мав двох синів - Олександра та Віталія.
 Пішов добровольцем у третю хвилю мобілізації 21.08.2014р. та був направлений у169-й навчальний центр Сухопутних військ  Збройних сил України смт. Десна Чернігівської області, де протягом місяця проходив навчання з наступним направленням у зону АТО, маючи звання рядовий.
31.10.14р. героїчно загинув, виконуючи бойове завдання в районі м. Сміла Слов'яносербський район Луганської області. 5 листопада похоронили в рідному селищі.
Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).




Олег В’ячеславович Дога  народився  18 березня 1981 р., в смт. Веселинове, Миколаївської, області.
Служив в підрозділі батальйону оперативного призначення Київської конвойної бригади на посаді стрілець.
Загинув 28 серпня 2014 р., в м. Дебальцеве, Донецької області, коли колона підрозділів Національної гвардії та Збройних сил України, що рухалась на допомогу силам АТО за маршрутом Дебальцеве – Комісаровка потрапила у засідку.
Мав 7-річну доньку.
Похований в с. Гребля, Переяслав-Хмельницького району, Київської  області.
Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).




Скирта Андрій Вікторович  народився 9 листопада 1992 р.,в селі Староолексіївка Веселинiвського району, Миколаївської області.  В 2009 році Андрій закінчив Веселинівську ЗОШ та  вступив до Миколаївського педагогічного університету ім. Сухомлинського на історико-правовий факультет.
Після першого курсу пішов до лав Збройних Сил України, службу проходив у танковій частині «Десна».
У 2014 році був призваний по мобілізації до лав 79 аеромобільної бригади, ніс службу  звані  молодшого сержанта на посаді головного сержанта взводу,  був у «гарячих точках», виходив з оточення та був поранений.  Андрій вдруге (після демобілізації) повернувся у зону АТО. Служив в підрозділі 10-ї окремого мотопіхотного  батальйону  30-ї  окремої  механізованої бригади. 
Був  нагороджений нагрудним знаком "Ветеран війни", нагрудним знаком "За військову службу", Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України»  орденом «За мужність» III ступеня.     
Загинув 15 листопада 2015 р. близько 18.15, в районі опорного пункту, розташованого на північ від міста Золоте (Попаснянський район Луганська область), підірвавшись на радіокерованому фугасі. Разом з Андрієм загинув В. Чмихаленко та С. Гадіулін.  Похований в рідному селищі Веселинове.




Народився Токарь Віталій Миколайович 11 липня 1994 року в смт. Кудрявцівка Веселинівського району, Миколаївської області.
В 2000 році пішов до Кудрявцівської загальноосвітньої школи. По закінченню школи, вступив до Березівського вищого професійного училища Одеського національного політехнічного університету, де отримав спеціальність кухаря.   Мав трирічного сина Артема.
З 30.10.2013 зарахований  солдатом до лав Збройних Сил України, на контрактній основі. Служив на посаді гранатометника  у складі  28-ї  окремої механізованої бригади (військова частина А-0660,  с.Чабанка, Одеської області).
Віталій загинув  в бою 11 листопада 2014 р. коли в 150 метрах від опорного пункту бригади поблизу села Березове (Мар'їнський район) Донецької області була виявлена російська розвідувально-диверсійна група (один з бойовиків підірвався на мінній «ростяжці»). Мотострілки вийшли на перехват. В цей час противнику підійшло підкріплення не менше 50 чоловік із мінометами та гранатометами. В ближньому бою противник був розбитий, втративши не менше 10 осіб.
Похований  в рідному селищі Кудрявцівка.
Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).




Факас Микола Ілліч народився 19 грудня 1969 року в  с. Білка, що на Одещині, проживав  в с.Новосвітлівка Миколаївської області, Веселинівського району. Був батьком трьох дітей. До мобілізації працював трактористом в ТОВ «Довіра» в с. Григорівка Веселинівського району. 
З 01.08.2014 року був призваний по мобілізації Веселинівським районним військовим комісаріатом Миколаївської області до складу  28-ї механізованої бригади (с. Чабанка), а восени 2014 року був дислокований до військової частини А – 0666 (с. Мар’їнка Донецька область), де ніс cлужбу у 3 батальйоні 7 роти на посаді командира роти та виконував функції водія-механіка БМП-2.
Бойові побратими характеризували його як висококваліфікованого спеціаліста, відчайдушного воїна та доброго товариша.  
Помер 27 лютого 2015 року біля с. Мар´їнка Донецької області.

     


Фігурський Артур Сергійович народився 31.10.1987 в с. Нововоскресенка. Навчався у Нововоскресенській школі , закінчив 9 класів в 2003 році, потім навчався в Надбузькому ліцеї. З 2006 року служив в Збройних силах України.       До виконання службових обовязків ставився з працелюбністю, добропорядністю, людською щедрістю, теплотою. В 2011 році переїхав працювати до м. Миколаєва. Саме в Миколаєві Артур зустрів своє щастя і долю на ім’я Світлана. Разом виховували двух синів Вадима та Максима 5 та 2 років. Будували плани на щасливе майбутнє та раділи кожному дню прожитому разом. Але не судилося.
З 2013 року Артур вирішив зв’язати своє життя з українською армією та прийняв рішення служити за контрактом в 145-й окремому  ремонтно-відновлювальному полку на посаді командира відділення в звані сержант м. Миколаїв.
Загинув  21 серпня 2014 р. внаслідок обстрілу з “ГРАД” (БМ-21) позицій полку.