Сьогодні книголюби зібралися разом, щоб ушанувати пам'ять Анатолія Васильовича Харлановича (1936–2008) — видатного українського поета, педагога, юриста та громадського діяча. Зустріч пройшла у теплій та зворушливій атмосфері: гостя — Ірина Щупак, яка особисто знайома з родиною ювіляра, поділилася щирими спогадами. Про життєвий та творчий шлях — гості переглянули тематичну презентацію, декламували поезії та ділилися теплими думками. Прослухали зворушливий відеозапис пісень про батька й матір у виконанні сина митця, Сергія Харлановича.Фінальним акордом заходу стала незабутня «Пісня про Веселинове» у виконанні Євгена Платовського.
Хто такий Анатолій Харланович і чому пам’ять про нього жива?
Анатолій Васильович — людина великого серця та багатого таланту, чий внесок у культуру Миколаївщини важко переоцінити.
Народився 12 липня 1936 року в с. Кременівка Веселинівського району. Навчався у Веселинівській школі, де здружився з майбутнім видатним археологом Борисом Мозолевським.
Закінчив Одеське артилерійське училище та юридичний факультет Одеського державного університету. Служив у Збройних Силах та МВС.
З 1972 року мешкав у Вознесенську, працював головним юристом управління сільського господарства, а з 1996 року викладав право у Вознесенському коледжі МДАУ.
Анатолій Харланович — член Національної спілки письменників України (з 1995 р.) та лауреат обласної премії ім. М. Аркаса (2000 р.).
Серед його відомих збірок: «Осенний подснежник», «Слепая любовь», «Аритмія», «Таврійський полин», «Золоте відлуння», «Сонце опівночі», «Рапсодія степу» та підсумкова книга «Сповідь».
У своїх творах він оспівував красу рідного краю, стародавню історію Північного Причорномор’я, працю хліборобів та долю українського народу. Його слово завжди залишалося щирим, правдивим і зверненим до серця кожного з нас.
Світла пам'ять нашому поетові-земляку!
