Всім бажаю сонячних доріг.

Годы мчатся, как кони былинные,

Норовя по ухабам катить.

Жизнь связала меня с Веселиновым,

Здесь сошлись все дороги – пути.

Цими рядками розпочалося чергове засідання клубу «Книголюб» у нашій Публічній бібліотеці. Сьогодні ми згадували неймовірну жінку — добру, щиру та невичерпно оптимістичну Валентину Сергіївну Баранову. І сьогодні їй виповнюється 100 років - наголосила бібліотекарка читальної зали КЗ «Публічна бібліотека» Гордович Л. М.

Валентина Сергіївна народилася 4 квітня 1926 року на далекій Ярославщині, але саме наше Веселинове стало для неї справжнім домом і долею.

Приїхавши на Миколаївщину у 1949 році молодим інженером, вона понад 30 років присвятила розвитку місцевого коноплезаводу, пройшовши шлях від будівництва підприємства до передовика серед підприємств галузі, пліч-о-пліч з колегами.

Саме тут Валентина Сергіївна зустріла своє кохання, свою долю - Віктора Григоровича, який працював головним механіком на цьому ж заводі. У них народилося двоє синів, та четверо онуків. В 1981 році вийшла на пенсію. Її енергії вистачало на все — тричі обиралася депутатом райради, активно працювала у раді ветеранів та завжди була в центрі культурного життя селища. Валентина Сергіївна поетична, творча натура тож попри технічну професію інженера, її серце завжди належало поезії. У 2005 році світ побачила її збірка «Шум берез». Її вірші — це щирі роздуми про життя, природу, друзів та рідний край, у яких немає місця смутку, лише світла мудрість.

Під час зустрічі директор історичного музею Бурим Ю. П. представив зворушливу презентацію про життя поетеси. Присутні ділилися теплими спогадами про Валентину Сергіївну як про чудову сусідку, мудру наставницю та вірну подругу.

Хоч її серце зупинилося 5 січня 2014 року, пам’ять про неї живе у її віршах та в історії нашого краю.

#Веселинове #КлубКниголюб #Культура #Пам'ять #НашіЗемляки #Поезія #ВалентинаБаранова

Великі українки: на фоні епохи

Караван історій

24.03.17.

    Доля України, її історія, хід економічного, політичного та духовного розвитку пов’язані з життям і діяльністю багатьох відомих українських жінок. Це — історичні політичні діячі, що зберігали міць Української держави, підносили славу і честь української нації. Це — діячі культури і науки, що оберігали і примножували національні традиції, зміцнювали основи самобутньої національної культури. Це — народні героїні, які, попри всі незгоди і важкі умови боротьби, віддавали себе служінню рідному народові, являючи собою взірці представників України.

    Березневе засідання клубу «Книголюб» та Університету третього віку, яке відбулося в районному історичному музеї  присвячене видатним жінкам України – ювілярам.

    Присутні з цікавістю слухали розповідь завідуючої відділом обслуговування районної бібліотеки Л.М.Гордович про життя і творчість видатних українок -  художницю Л.Морозову, якій виповнилось би 110 років, художницю М.Тимченко – 95р., оперних співачках – сестер С.Крушельницьку – 145р. та Г. Крушельницьку – 130р., дитячу письменницю М.Познанську – 100р., поетесу Н.Лівицьку-Холодну – 115р.     

     А директор районного історичного музею Ю.П.Бурим розповів про миколаївську художницю Т.Бахтову – 65р., художницю Т.Яблонську – 100р., В.Цвєткову – 100р. Під час розповіді про художниць був показ їхніх робіт – картин, малюнків в різних стилях та техніках, відеофільм про Т.Яблонську.   

Національна символіка України

З давніх  часів людство прагнуло надати якомога більше поетичності навколишньому світу. Ще не маючи мови та спілкуючись лише звуками, наші предки на стінах печер, в яких вони тоді жили, викарбовували зображення тварин, Сонця, неба, Місяця, вітру, води та вогню. Ці малюнки найточніше відображували свідомість представників раннього палеоліту. Вже с того часу у свідомості людини почало формуватися особливе відношення до окремих символів, яке відбудовувалося одночасно з розвитком суспільних відношень. У східнослов’янських племен найбільш характерними були символічні знаки, що являли собою гончарські клейма найбільш відомих майстрів. Ці клейма символізували подвиги воїнів і розміщувалися на родових знаменах. Цікаво знати, що в багатьох народів, наприклад, лев символізує силу і владу, бджола є символом працьовитості, підкова – це щастя, якір – надія, змія – мудрість і підступність, а меч – правосуддя.

Багато з тих символів, які з’явилися у давні часи, назавжди увійшли у культурну національну спадщину українського народу, в його історію, мистецтво і повсякденне життя. Вистраждавши багатьма століттями і виборовши собі свободу та незалежність, Україна у якості національної символіки обрала три елементи, які повинні існувати у кожній повноправній країні, – прапор, герб і гімн.

23 лютого  на черговому засіданні клубу «Книголюб» відбулася інформаційна година де обговорювалося  походження національної державної символіки.

Завідуюча відділом обслуговування районної бібліотеки Л.М.Гордович розповіла про історію походження прапору,   розміщення кольорів: який має бути вгорі — синій чи жовтий

Директор районного історичного музею Ю.П.Бурим наголосив, що  історична традиція національної символіки є давньою, багатовіковою. Тому й логічним є те, що зі всіх знаків, котрі дійшли до наших днів, найдавнішим вважається тризуб. Однак його походження залишається найбільшою таємницею для вчених України. Тризубоподібні символи можна знайти на предметах побуту епохи трипільської культури. Ними наші далекі предки позначали триєдину сутність Бога. Його присутність вони вбачали у виявах трьох найбільших благ — землі, дощу та сонячного тепла.   

Завідуюча відділом обслуговування районної бібліотеки Л.М.Гордович наголосила, що процес утвердження державної символіки на всіх історичних етапах відбувався надто складно. Не були винятком і 90-ті роки XX ст., коли Україна відновила свої державні символи, а також розповіла історію створення гімну України -  тексту та музики та за яких умов став гімном.

Учасники заходу  передивились відеофільми на дану тему, активно обмінювалися думками, доповнювали цікавими відомостями.

Українці: історія нескорених

У сучасному українському національному календарі дата 22 січня  посідає одне з провідних місць і має глибокий символічний зміст: одвічної мрії українців на вільне життя в самостійній соборній незалежній державі. 22 січня 1918 року Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено  Акт Злуки (об'єднання) українських земель, в єдину Україну, стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу.

Це свято офіційно встановлене у 1999 році, а у  2011 році День Соборності поєднали з Днем Свободи, що раніше відзначався 22 листопада, під назвою «День Соборності і Свободи України». Однак  2014 року Указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено як День Соборності України.

20 січня в читальній залі районної бібліотеки відбулося засідання клубу «Книголюб» присвячене цій визначній даті. 

Директор районного історичного музею Ю.П.Бурим розповів про події які передували об єднанню України, історію виникнення свята – дня Соборності.                

Історик – краєзнавець С.А.Шепета  навів приклади з історії коли український народ виборював свою незалежність та соборність, прочитав свій вірш присвячений дню Соборності України.

Завідуюча відділом обслуговування районної бібліотеки провела огляд літератури «За Україну вільну і соборну життя поклали у борні». Присутні на заході передивились відео «Двадцять кроків до мрії».

Спогади дитинства

02.12.2016

           Напередодні багатьох християнських свят, а цей захід присвячений дню Святої Катерини  в актовій залі РБДТ де зібралися члени клубу «Книголюб», слухачі Університету третього віку відбулися музейні посиденьки «Спогади дитинства».  Завідуюча відділом обслуговування районної бібліотеки Л.М. Гордович розповіла, що нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, а для цього  необхідно вивчати його історію, мову, культуру і на нашій рідній Веселинівщині живе, працює, творить така людина це Ніна Іванівна Денисюк. Вона знана та шанована людина в нашому краї - краєзнавець, великий ентузіаст і патріот рідного краю та і просто людина великого серця.  Саме завдяки її зусиллям, невтомній праці в архівах, збору інформації нам повертаються замовчувані та невідомі сторінки рідного краю.

         Директор музею історії села Катеринівка Н.І.Денисюк розповіла про  день Святої Катерини,  історію назви села Катеринівка, скільки населених пунктів України названо на честь  Святої Катерини.  А потім презентувала присутнім свою нову книгу «Всі ми родом із дитинства» (з історії місцевого дошкілля). Розповіла як збирала матеріал, фотографії . А потім Ніна Іванівна провела нам екскурсію по пересувній виставці «Дитинство: іграшка дитяча».

         Директор районного історичного музею Ю.П. Бурим розповів про ікони на честь Святої Катерини.

            Член клубу «Книголюб» Т.В.Вікол,  людина закохана в природу рідного краю, травниця, майстриня - збирає лікарські трави, з природних матеріалів робить обереги, розповіла  про обереги та як ними користуватися.

            Заступник голови райради О.М.Загорулько подякувала Н.І.Денисюк за творчу і плідну роботу, побажала здоров’я і творчого натхнення та наголосила що ми очікуємо її нових книжок.

          На закінчення  згадали дитинство та грали в гру «Ти іди веселий бубон» де присутні  розказували вірші, співали, розказували  цікаві епізоди  з дитинства, ділилися спогадами.

           В  кінці такої цікавої і несподіваної  зустрічі з історією,минулим, нашим дитинством   хочеться побажати Ніні Іванівни від всіх нас         

Хай Ангел-Хранитель вночі

Запалить Вам три свічі...

Перша свіча – за любов:

Даруйте її знов і знов.

Друга – за доброту,

правду і прямоту...

Третя свіча – оберіг

Від всіх негараздів і лих.

           А жителям Веселинівщини хай Пресвята Катерина стелить  шлях до щастя, любові та родинної злагоди!  

Люблю, коли народ співає мій, душа стає і світла і натхнена

Народна пісня — голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

       Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.  З давніх-давен славилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.       

   17 листопада відбулося чергове засідання клубу «Книголюб» присвячене українській народній пісні. Присутні з цікавістю слухали завідуючу відділом обслуговування Л.М.Гордович, яка розповіла Легенду про пісню та різновиди пісень. Красу української пісні для присутніх  розкрило тріо «Любисток» районного Будинку культури. Всі члени клубу з задоволенням підспівували артистам. Для присутніх оформлено книжкову викладку «Українська пісня – душа народу».

Мистецький вінок України

         20 жовтня в читальній залі районної бібліотеки пройшов караван історій Мистецький вінок України. Чергове засідання клубу «Книголюб» присвячене митцям України – ювілярам року.        

         Завідуюча відділом обслуговування районної бібліотеки Л.М. Гордович,  розповідала про життєвий та творчий шлях, наводила цікаві факти, вислови відомих людей. Слухали  про Є.С.Мірошниченко , відому радянську та українську оперну співачку, якій 12 червня виповнилось б  - 85р.,Б.С.Ступку, українського актора театру і кіно, якому  27серпня виповнилось б  - 75р.,  Р.Г.Віктюка, режисера,Народного артиста Росії і України, якому  28 жовтня виповниться - 80р., Н.Н.Яремчука, українського естрадного співака, якому 30 листопада  виповнилось б  - 65р.  

         Директор районного історичного музею Ю.П. розповів про Ґе М. М., українського і російського живописця, художника-передвижника, майстра портретів, історичних і релігійних полотен, якому 15 (27) лютого виповнилось б - 185р., Г.І. На́рбута  — українського художника-графіка, ілюстратора, автора перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок), одного з засновників і ректора                     Української Академії Мистецтв, якому 25 лютого (9 березня) виповнилось б - 130р., М.О. Раснянського – миколаївського живописця і графіка,     якому 17 травня виповнилось б - 90р.

      Присутні з захопленням слухали відомості про життєвий та творчий шлях, згадували їхні пісні, фільми, пізнавали нові імена митців.

В землі не скрилось, тліном не взялось

День партизанської слави вiдзначається в Українi 22 вересня. Вiдповiдний указ пiдписав у 2001 роцi другий президент країни Леонiд Кучма.   Найефективнішою формою руху Опору став партизанський рух. На Україні загальна чисельність партизан сягала 300 тисяч осіб.  Директивою від 29 червня 1941 року та постановою ЦК ВКП (б) від 18 липня 1941р. ставилося завдання створення на окупованій території оперативних загонів і диверсійних груп для боротьби з частинами ворожої армії, для розгортання партизанської війни і створення нестерпних умов для агресора і його посібників та організацію Опору в тилу німецько-фашистських військ. В Українському антифашистському русі Опору існувало в основному 2 течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національно-визвольний рух на чолі з ОУН, який крім боротьби проти німців, вів активну антирадянську і антипольську діяльність, домагаючись основної мети – розбудови соборної України.

23 вересня в районному історичному музеї відбулося чергове засідання клубу «Книголюб» та Університету третього віку присвячене Дню Партизанської Слави та 75-річчю з часу трагедії у Бабиному Яру.

Розпочав захід директор районного історичного музею Ю.П.Бурим розповіддю про партизанів Миколаївщини, а також розповів про В.І.Благодаря та С.Г.Колбасовського – партизанів з Веселинівщини .

Історик-краєзнавець С.А.Шепета  розповів про повстансько-партизанський рух на Україні в роки Другої Світової війни.

В.П.Ткач, дитина війни, поділився своїми спогадами про підпільників, які діяли в Веселиновому.

     Завідуюча відділом обслуговування Веселинівської ЦРБ Л.М.Гордович розповіла, що після Другої світової війни Бабин яр став символом людської трагедії, страждань мирного населення під час війни. У 1941-1943 роках Бабин яр став місцем масових страт і поховань, величезною братською могилою понад 100 000 людей різних національностей: євреїв, українців, росіян, циган. Вбивали євреїв, заручників, комуністів, військовополонених, підпільників, партизанів, українських націоналістів, психічно хворих з лікарні ім. Павлова. 75-річчя трагедії Бабиного яру є нагодою не тільки згадати жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму.

         Присутнім був показаний відеофільм «Бабий Яр – помним и чтим».

         Всі присутні ділилися своїми спогадами, розповідали історії почуті від своїх батьків.

          Для присутніх  була оформлена   книжкова викладка  «В землі не скрилось, тліном не взялось».

Мрії збуваються

14 липня в актовій залі РБДТ з нагоди Міжнародного олімпійського дня та Дня родини відбулася презентація книги В.Марущак, Р.Чаленко «Як, збуваються мрії».

     Ми можемо пишатися, тим що  у нашему селищі Веселинове народився і виріс Олександр Чаленко - український спортсмен, футболіст, майстер спорту міжнародного класу з футболу і футзалу серед глухих спортсменів, учасник Дефлімпійських ігор 2001 року в Римі, чемпіон у складі футбольної збірної України XXІ Дефлімпійськіх ігор 2009 року на Тайпеї та срібний призер у складі футбольної збірної України XXІІ Дефлімпійськіх ігор 2013 року в Софії, доброзичливий, завжди з усмішкою на обличчі, скромний та талановитий. Який завдяки незгасимій вірі, незламній волі та працьовитості досягнув найвищих спортивних вершин. Сашко народився 15 березня 1975 року в смт Веселинове. З самого дитинства він  любив грати в футбол.  Вже в Миколаївській спеціалізованій школі-інтернаті став «Кращим спортсменом школи».

А успіхи почалися в 1997 році, коли в Миколаєві проходив чемпіонат України з футболу Саша був кращим бомбардиром і забив 10 мячів, ось саме тоді і запросив його тренер Олександр Верещака до збірної  України. Почалися виступи на міжнародній арені, які проходили в Норвегії, Болгарії ,Італії, Іспанії, Тайвані, Росії, Польші, Німеччині, Португалії, Австрії, Швейцарії, Данії, Швеції,  Туреччині. За часи гри  змінювалося амплуа, Олександр був кращим нападаючим, кращим захисником, кращим півзахисником кращим бомбардиром, та кращим гравцем України різних років. Олександр Чаленко визнаний кращим бомбардиром Європи, нагороджений почесним знаком на честь 20-річчя Федерації футболу. А ще Олександр 15 років був незмінним капітаном збірної команди України з футболу серед глухих.

     У свої тридцять сім Олександр Чаленко став люди­ною світового (принаймі у спорті) масштабу. На його рахун­ку монад 100 забитих м'ячів. Нагороджений багатьма медалями, дипломами, має ордени II та III ступеня «За мужність». Навчався в Харківській державній академії фізичної культури за фахом «Менеджмент фізичної культури». Працює тренером  футбольної команди ІНВАСПОРТ м.Миколаїв.

Захід розпочала завідуюча  відділом обслуговування Веселинівської ЦРБ Гордович Л.М., яка розповіла про шлях до успіху нашого земляка Олександра Чаленка, неординарної людини, яка може служити прикладом життєвого оптимізму.

А потім слово надали матері та авторові книги Р.К.Чаленко.  Вона сказала, що дуже пишається своїм сином Олександром і їй захотілося поділитися його перемогами в спорті. А ще показати на прикладі сина, що є люди, на долю яких випали нелегкі випробування, - вони стали інвалідами з вадами слуху, але є для нас взірцем стійкості, мужності і незламності духу.

Своїм враженням про книгу перед присутніми поділилася сусідка, начальник УСЗН Т.Л.Максимова.

Місцевий поет О.І.Донченко прочитав вірш присвячений Олександрові.

Перед присутніми виступив герой книги – Олександр Чаленко з словами вдячності, а допомагала йому його донька Наталка. Також йому було вручено подарунок від голови райради І.О.Долгокерової.

О.М.Граненко, керівник фут зальної команди «Гром» смт. Веселинове, депутат селищної ради вручив граючому тренеру Олександру Чаленко - Кубок за ІІІ місце в змаганнях Чемпіонату Миколаївської області з фут залу серед аматорських команд сезону 2015-2016рр. та отримання права на участь в елітному фіналі Всеукраїнських змагань з фут залу квітень 2016р. в м.Одеса.

Присутні висловлювали свої думки та слова вдячності щодо написання книги. А ансамбль «Талант» подарували присутнім пісні.

Літа, мов лелеки…

     Анатолій Харланович — відомий на Миколаївщині поет, член Національної спілки письменників України, лауреат літературно-мистецької премії імені Миколи Аркаса в номінації «Розвиток народної художньої творчості».

Харланович Анатолій Васильович  народився 12 липня 1936 у с. Кременівці Веселинівського району Миколаївської області у родині військовослужбовця. Навчався в Одеській школі морського навчання, Одеському військовому зенітно-артилерійському училищі. В 1966 році закінчив юридичний факультет Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова. Довгий час працював головним юристом управління сільського господарства і продовольства Вознесенської райдержадміністрації. Працював викладачем-методистом правових дисциплін Вознесенського коледжу Миколаївського державного аграрного університету.

     Писати вірші почав ще з в п’ятому класі. Але вперше вони були надруковані в газеті «Зоря» , коли Анатолій Васильович був вже в сьомому класі.

     Першу збірку віршів  «Осенний подснежник» видав у 1990 році. Потім - «Слепая любовь» у 1991, «Аритмія» у 1993 – на російській мові.

     В 1994 році видав збірку «Таврійський полин», після якої в 1995 році за рекомендацією Бориса Мозолевського, Дмитра Кременя та Еміля Январьова був прийнятий до Національної спілки письменників України.  

     В 1998 році видав збірку поезій  «Золоте відлуння», а в 1999 році -  «Сонце опівночі», за яку отримав літературно-мистецьку премію ім.М.Аркаса. В 2002 році вийшла книга поезій  «Рапсодія степу», на яку дуже схвально відгукнувся в післямові до неї відомий український поет, лауреат Державної премії ім..Т.Г.Шевченка – Леонід Миколайович Вишеславський.

     В 2008 році вийшла остання книга -  «Сповідь». Анатолій Васильович друкувався в обласній та республіканській пресі. За вагомий особистий внесок у розвиток української культури та з нагоди 70-річчя від дня заснування Національної спілки письменників України був нагороджений Київським міським головою іменним золотим годинником та срібним знаком. Почесною грамотою Миколаївської облради за багаторічну творчу працю, вагомий особистий внесок у розвиток літературного мистецтва Миколаївської області та з нагоди 30-річчя з дня утворення Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України.   

     Першу збірку віршів  «Осенний подснежник» видав у 1990 році. Потім - «Слепая любовь» у 1991, «Аритмія» у 1993 – на російській мові. В 1994 році видав збірку «Таврійський полин», в 1998 році видав збірку поезій  «Золоте відлуння», а в 1999 році -  «Сонце опівночі», в 2002 році вийшла книга поезій  «Рапсодія степу», в 2008 році вийшла остання книга -  «Сповідь».

     11 липня в районному історичному музеї відбувся захід присвячений 80-річчю з дня народження Анатолія Харлановича, який   пройшов в теплій невимушеній атмосфері.     

     Директор районного історичного музею Бурим Ю.П. розповів про життєвий шлях нашого земляка.

Завідуюча  відділом обслуговування Веселинівської ЦРБ Гордович Л.М. розповіла про збірки поезій ювіляра, читала його вірші.                          

     Харланович В.Ф.,дружина рідного брата поета, та Ткач В.П., двоюрідний брат поета, ділились своїми спогадами про Анатолія Васильовича та своє спілкування з ним, розповідали про його любов до рідної Кременівки та односельців. Багато членів клубу «Книголюб» особисто знали Анатолія Васильовича та його дружину Марію Іванівну і  теж ділилися своїми спогадами.